Що ми побачили у Чорнобилі одразу як звідти втік ворог. Щоденник сталкера

Що ми побачили у Чорнобилі одразу як звідти втік ворог. Щоденник сталкера Колаж: "ТиКиїв"

Під час нашого спілкування з києвознавцем та дослідником Чорнобильської зони Кирилом Степанцем виявилося, що Кирило один з перших, хто спромігся побувати у Зоні відчуження одразу після того, як звідти втікли російські військові. ТиКиїв попросив Кирила згадати як там було.

Замість вступу

24 лютого 2022 року колони російських військ перетнули держкордон України в районі Чорнобильської Зони відчуження. І вже о 10-й ранку того ж дня, місцевий працівник у Чорнобилі, знайомий автора, побачив перші бронемашини ворога, й танкістів в чорних комбінезонах без розпізнавальних знаків.

В районі центрального КПП Зони відчуження вони розстріляли цивільну автівку батька з дитиною, що виїжджали з найближчого жилого села. Окрім того, військові розгатили зі зброї пам’ятник Чорнобильським ДАІшникам ліквідаторам аварії на ЧАЕС —  “жигуля” з мигалкою, сприйнявши його за українське ДРГ. 

Росіяни діяли зухвало, наводили понтонні мости через звивисті поліські річки, й розпочинали свій "бліцкриг" на Київ.

Фото: Кирила Степанця

Колона на Зону

Чорнобильська Зона відчуження — територія найбільшої у світі техногенної катастрофи, що вимагає правил особливого поводження. Окупанти повністю нехтували ними. Вони вгризалися в радіоактивну землю, будували окопи. Важка техніка гусеницями розбурхувала могильники, піднімаючи в повітря хмари смертоносної пилюки. 

При цьому вони відчайдушно марадьорили: розграбували всі наукові підприємства, що діяли на території Зони. Окрім звичних унітазів і мікрохвильовок забирали у місцевих жителів старенькі телефони та продукти. Налітали як та сарана, не залишаючи ані гвинтика. 

Фото: Кирила Степанця

Одразу після їхнього відступу, з Києва виїхала колона. Ми везли допомогу мешканцям навколишніх сіл Чорнобильського району та самоселам. Усі мости й дамби були підірвані, тож дістатися сюди вдалося тільки з Житомирської області, зробивши величезний гак в пару сотню кілометрів. 

Наш екіпаж їхав останнім, ми ретельно фільмували всі злочини росіян, їх підірвану техніку та сліди сутичок. Через деякий час зник мобільний зв'язок, й ми з дружиною зрозуміли, що відстали від колони та заблукали.

Фото: Кирила Степанця

На той момент ми вже дісталися колишнього Поліського району Київської області, більша частина якого, як відомо, була відселена після аварії на ЧАЕС у 1986 році. І тут, зненацька, машина вперлась в чергову підірвану дамбу. Вже вечоріло, незабаром починалася комендантська година, й повертатися до найближчого житлового пункту було нереально. Тож треба було розв'язувати питання з ночівлею.

Перспектива лишалася одна – спати у лісі. Але нам сильно пощастило: ми побачили поодиноку хату, а біля неї — людей. Це виявилося літнє подружжя, що мешкало на забутому хуторі, який натомість ще пару днів тому був окупований росіянами. Саме тут, в найближчому лісі знаходився їхній табір. За словами господаря, в ньому дислокувався загін з щонайменше 5 000 військових.

Табір росіян

Нам дали прихисток на ніч, а вранці чоловік показав як пройти до російського лігва, розташованого прямісінько в чорнобильському лісі. Проти мін та розтяжок він дав нам простий металевий щуп, яким треба було ретельно зондувати ґрунт щокроку.

Щуп проти мін. Фото: Кирила Степанця

Щоб дістатися колишнього табору, довелося перебратися крізь підірвану ними ж дамбу. На березі лишилася ціла купа невикористаних протитанкових мін.

З обережністю подолав водотік, ми вийшли до закинутих хат. Вочевидь, вони були відселені ще в 1986 році.  І ось, на ґрунтовій стежці з’явилися перші сліди важкої техніки, а за ним і сміття з написами російською. Пакунки від сухпаїв з зірками, солодощів, цигарок... Весь ліс перетворився на справжнє звалище.

Фото: Кирила Степанця

Звернувши на стежку, я обережно став штрикати землю. Незабаром почалися землянки, окопи, бліндажі, імпровізовані душі та туалети.

В правічному поліському лісі російські окупанти побудували ціле місто! Вони постягували сюди награбовані речі з усієї Київщини. Те, що не змогли забрати з собою — просто покидали на місцях.

Так, вони викинули усю свою полкову бібліотеку, зібрану здебільшого з представників так званої “російської класики” – Пушкіна, Достоєвського і компанії. Проте у ворогів в евакуаційному обозі не знайшлося місця для своїх письменників.

Фото: Кирила Степанця

Також тут були дитячі іграшки, купа битої консервації, порожні пляшки з горілки та інших алкогольних напоїв. Чимало пакунків з "братньої Білорусі", куди, за словами місцевих, вояки відправляли каравани за потрібними припасами. 

Фото: Кирила Степанця

Ми рухалися далі. Трапились ящики з маркуванням російських арсеналів, а далі й покинута техніка: бронемашини і бензовоз. Що цікаво, в одному з бліндажів, де ночували вороги, на стінах маркером були написи відомих... нацистських музикальних гуртів.

Ми повернулися до наших знайомих. Вони розповіли, що за час окупації росіяни майже не дозволяли виходити з будинків, вкрали всіх курей та машину. За місяць власник будинку схуд на 30 кілограмів.

Віддячивши господарям за прихисток, ми поверталися додому, в Київ. Повз знищені села, розбиті дороги з нерозірваними "Градами", що стирчали прямо на дорогах.

Фото: Кирила Степанця

Так вийшло, що Чорнобильщина стала зоною вже другої біди, але колись, цей край знову розквітне й сюди повернеться повноцінне життя. Так буде. 

Знайшли помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
271711765_1721637581365840_5871610825896936246_n.jpg - Кирило Степанець
Краєзнавець та києвознавець, письменник і публіцист, дослідник Чорнобильської зони відчуження
Знайшли друкарську помилку?

Роботу над знаковим проєктом для виликого стримінгового сервісу не зупинила навіть війна.

Цей сайт використовує cookie-файли
Більше інформації