Почати з нуля. Як переселенці відбудовують життя у Києві
Колаж: "ТиКиїв"
Переїзд. За цим словом може стояти й осмислений вчинок, і спонтанне рішення, і відкритість до іншого, і небажане знайомство з усім новим. Києву ці відчуття дуже знайомі, адже люди не тільки безупинно курсують із району в район, із квартири на квартиру, а й приїжджають у столицю. І не важливо — щоб залишитися тут чи лише на якийсь час.
З 2014 року до Києва почали переїжджати також люди, які, можливо, ніколи б цього не зробили, якби не війна. Вдома вони або опинилися в окупації, або ж їхні домівки були зруйновані. Тож у ситуації вибору без вибору опинилися в Києві. Хтось тоді був дитиною і переїхати вирішили батьки; хтось приїхав учитися. Дехто мав за плечима десятиліття облаштування дому в рідному місті, але змушений був розпочати все заново. Коли Україна переможе, багато хто повернеться додому, подякувавши Києву за прихисток. А поки що всі ми — жителі Києва.
Після змін настає адаптація. Вона, як і переїзд, має цілу палітру відтінків. Про них розповідають герої подкасту "[нові] Жителі Києва". Впродовж десяти епізодів дві ведучі спілкуються з людьми з Луганщини, Донеччини, Криму та Херсонщини. Говорять про їхні рідні міста і села, переїзд і пов'язані з ним труднощі та як їх прийняв Київ. Ведуча подкасту Кріс свого часу переїхала до Києва з Донецька, а її партнерка за ефіром Богдана народилася у столиці.
"Жителі Києва" спільно з "Ти Київ" розповідають про адаптацію нових жителів столиці та пояснюють, чому ті вибрали саме Київ.
Кріс Паращєвіна, ведуча подкасту
"[нові] Жителі Києва"
- Народилася і до 2014 року жила в Донецьку.
- До Києва переїхала 2017-го, коли вступила до університету.
Чому Київ?
Я хотіла переїхати до Львова чи Києва і вчитися в університеті. Не хотіла здобувати освіту в Донецьку і залишатися там. Розуміла, що переїду. Розглядала Львів та Київ, коли маленькою була. Я була б, напевно, щасливішою, менш покоцаною цим життям [якби не окупація Донецька], але моє життя тільки почалося. Я засмучена через батьків, бо їм все треба було починати спочатку. [Якби не окупація Донецька], їхнє життя тривало б, а не зупинилося і перезапустилося.
Як відбувалася адаптація?
Після переїзду до Києва моя адаптація проходила відносно легко, бо я була відкрита до Києва, я його полюбила. Мені здається, що коли ти відкрита до міста — тобі легше [адаптуватися].
Юлія Найдиш, авторка проєкту "Дикий Схід"
- Народилася в селі на Луганщині, де 2022 року на два місяці потрапила в окупацію.
- До 2022 року жила то в Києві, то на Луганщині. Після окупації переїхала до Києва.
Чому Київ?
Я з дитинства хотіла переїхати до Києва. Надивилася в 10-11 класі "Підйому" з Притулою, Фреймут та Педаном і захотіла стати журналісткою, вчитися в Києві. Але батьки сказали, що то далеко і навіть сумку клітчасту з харчами не передаси, і тому я буду вчитися в Луганську. Я не знала, що таке Київ. Я про нього мріяла з якихось таких уявлень.
Як відбувалася адаптація?
Я б сказала, що відчуваю себе внутрішньо переміщеною особою. Але вважаю, що мені трошки легше через те, що я раніше тут уже жила.
У мене був великий запит створити атмосферу дому у своїй київській орендованій квартирі. Спочатку я купила в якомусь квітковому магазині сухі колосочки пшениці, стало краще. Яскраво пам'ятаю той момент: мій батько працює в агропідприємстві, і я катаюся з ним... Ти просто їдеш полем, і це такий нескінченний горизонт, на якому синє або блакитне небо — колір залежить від пори року. І що дуже цікаво, навесні небо блакитне, а поля зелені, а влітку небо синішим здається. І поля жовті. І як ці люди можуть бути "сепарами"? У нас синє небо і жовті поля. Ми програмуємося на українство.
Ніна Радючна, засновниця тату-студії "Цегла"
- Народилася і до 17 років жила у Донецьку.
- До Києва переїхала з сім'єю, двома валізами та котом, вважаючи, що це тимчасово.
Чому Київ?
Усі рішення ухвалювали мої батьки. Дуже довго вагалися, чи їхати нам, тому що це завжди важко — починати життя з нуля, в новому місті, де немає ані знайомих, ані друзів. Коли вже під нашими вікнами почалися постріли, після безсонних ночей у бомбосховищі ми зрозуміли, що треба їхати, поки є така змога.
Як відбувалася адаптація?
Я довго звикала до звуків великого міста. Будь-який шерех здавався вибухом, будь-яка гучна сирена — чимось небезпечним.
Мені допомогло те, що я зустріла однолітків. Вступила до університету, познайомилася з цікавими людьми. Ми почали спілкуватися, дружити, проводили разом час. Було дуже багато різних місць для заняття творчістю, це відволікало. І також втішало, що ми тут всією родиною, живі та здорові.
Олексій Кушнір, автор "Подкаст Підкаст", керівник IZONE Media
- Виріс у Гурзуфі в Криму.
- До Києва переїхав студентом за рік після окупації Криму.
Чому Київ?
Оскільки я виріс в Гурзуфі, то відчував певний пієтет до великих міст, тому що мало їх бачив. Я такий: "Вау, прикольно, великі міста, там ходять автобуси між вулицями, між зупинками!.." В Гурзуфі ходять автобуси між Гурзуфом і Ялтою.
Як відбувалася адаптація?
Мені дійсно було стресово ті перші місяці [після переїзду до Києва], як і після будь-яких змін у житті. Ти будеш звикати, це просто питання часу, поки звикнеш і зрозумієш, що це твоє місце і ти вже сприймаєш його як дім. У мене були друзі тут, Олег, з яким я записую свій подкаст, мій друг з першого класу. З мого досвіду, можна звикнути до будь-якого міста, бо ти приїжджаєш не з будівлями жити, а з людьми. Якщо тобі з цими людьми добре — то тобі буде класно".
Максим Пустаков, засновник "Центру шаурми на вугіллі"
- До повномасштабного вторгнення жив у Маріуполі.
- До Києва переїхав з оточеного Маріуполя навесні 2022-го.
Чому Київ?
Ми з сім'єю вибирали для життя Київ, тому що в мене тут є друзі та рідна сестра, тобто є з ким поспілкуватись. Ми планували переїзд на осінь, а після початку [повномасштабної] війни інших варіантів не було — тільки Київ.
Як відбувалася адаптація?
Мені завжди й всюди допомагає робота, підприємство, яке я будую, довкола нього все складається. Якщо я зацікавлений в чомусь і в мене все виходить, то мені легко буде в цьому місці, тому адаптація насамперед пов'язана зі справою, яку ти робиш щодня зранку до ночі. Ситуація була важкою, але дружина підтримала — сказала, що ми сім'я і ми разом, і хоч буде небезпечно, але ми поїдемо до Києва і будемо працювати, бо треба продовжувати жити.
Катя Яковленко, журналістка, дослідниця візуальної культури
- Народилася в місті Ровеньки Луганської області, до жовтня 2013-го жила в Донецьку.
- До Києва переїхала в часи Революції Гідності.
Чому Київ?
Київ — це мій вибір. У мене тоді була тут робота, але якихось зв'язків в місті не так багато.
Як відбувалася адаптація?
Перші місяці були трохи депресивними. Жовтень 2013 року — брудно, на вулиці холодно... Я ще подумала: "Класне" місто я вибрала для життя". То був досить інтенсивний історичний період, тож рефлексувати з приводу нового місця особливо не було часу. Я тоді дуже сильно переживала, що не проживаю це в Донецьку, тому що мої друзі виходили на Майдан у Донецьку, і я відчувала і сором, і жаль. Так, ніби я покинула місто в якийсь дуже важливий момент, не підтримала його... Я сильно переживала, що там відбувається, бо там було дуже жорстко.
Сергій Старков, волонтер проєкту відбудови "Район #1"
- Народився і жив у Херсоні, де на початку березня 2022 року потрапив під окупацію.
- До Києва переїхав навесні 2022-го.
Чому Київ?
Спочатку я виїхав, як і більшість херсонців, до Одеси, але там в мене була депресія, бо я не розумів, що робити далі. Мав дуже велике бажання волонтерити, а мій друг дитинства з Києва сказав, що в нього тут вільна квартира. "Район #1" я знайшов у соцмережах і почав їздити на кожен виїзд.
Як відбувалася адаптація?
Я постійно на машині й постійно зайнятий волонтерством та будівництвом. Краще знаю район Бучі, Гостомеля, Ірпеня та Бородянки, але і по Києву багато їжджу.
Більшість людей з півдня дуже люблять сонце, без нього свого життя не уявляють. У Києві є баланс [сонячних і похмурих днів]. Мені головне, щоб сонечко було, і тоді я хочу жити. Коли сіро, то я хочу не те що вмерти… просто лежати й чекати на сонечко.
Олександр Посошко, викладач танців і водій таксі
- Народився у Сєвєродонецьку, половину життя прожив у Лисичанську.
- Переїхав до Києва навесні 2022 року і почав таксувати.
Чому Київ?
Як я у Києві опинився — це дуже цікава історія. Доля подарувала людей: через п'ятих знайомих нам запропонували квартиру на Паньківській.
Як відбувалася адаптація?
Майже одразу, коли я почав їздити містом, то відчув, що це місце можливостей. Народився онук, і два перші тижні в Києві я відчув себе дідусем, саме через це закохався [в місто]. Зрозумів, що це моє місто, я відчуваю його енергетично, тож вирішив тут залишитися.
Рустем Скибін, кримський татарин, майстер декоративно-ужиткового мистецтва
- Народився в Узбекистані, до 2014 року жив у Криму.
- До Києва переїхав одразу після окупації півострова.
Чому Київ?
Наша, діячів мистецтва, справа пов'язана з тим, що все, що ми робимо, має бути донесено до глядача. І звісно, Київ — це столиця і центр, у якому все відбувається, тому вибору не було, інші міста не розглядалися. Тим паче [в Києві] дуже багато друзів.
Як відбувалася адаптація?
Внутрішній стан спротиву, незгоди з тим, що відбувається [в Криму], додавали сил, це тримало. Комунікація дуже важлива. У мене не було такого, щоб я говорив, що я з Криму й мені казали "ні", навіть більше — допомагали, йшли назустріч. Якщо ти без роботи, без фінансів, то звісно, потрібна допомога держави. А якщо у тебе є або збереження, або робота, то це простіше.
Більше про "нових" жителів Києва слухай у подкасті на @zhyteli_kyieva.
Фото: Олександра Онопрієнко
"Жителі Києва" — медіапроєкт, що з 2016 року розповідає про людей, які живуть у Києві, через лонгріди від першої особи. На початку 2023 року додався ще один формат — подкаст. Згодом він переріс у спецпроєкт "[нові]Жителі Києва", який упродовж 10 епізодів розповідає про людей, які переїхали до столиці через війну.
