"Удень готував евакуацію скарбів Лаври, вночі — писав книгу для дітей". Інтерв'ю з археологом Сергієм Тараненком
Фото: архів Сергія Тараненко
Сергій Тараненко людина серйозна: він — кандидат історичних наук, завідувач сектору археології Національного заповідника "Києво-Печерська лавра". А ще — автор та співавтор понад 150 наукових публікацій, який досліджує історію прадавнього Києва вже майже чверть століття!
І раптом, несподівано для багатьох, Сергій пише книгу для дітей "Пригоди Марка у княжому Києві". Причому роботу над нею він розпочав, коли під Києвом стояла ворожа армія, а місто щоночі накривали ракети! Ми зустрілись з автором, щоб дізнатися більше про цю, в усіх смислах, незвичайну книгу.
Сергію, знаю, що перші думки про книгу з'явилися у вас ще до повномасштабного вторгнення. Ви гуляли вулицями з 12-річним сином та розмовляли, намагаючись зрозуміти, чому в нього "шкутильгають" оцінки, і він тоді пожалівся на "нудні, нецікаві підручники"…
Все вірно. Саме тоді я задумався над тим, щоб створити власну книгу-підручник, книгу-гру. Але задуматися — це ще не значить зробити (сміється). З тієї розмови минуло майже 4 роки. І, як не дивно, своєрідним поштовхом до написання для мене послугувало вторгнення росіян.
Коли все почалося, син Марк з мамою виїхали з країни, а я сам, звісно, залишився. Разом з колегами готував до евакуації найцінніші речі Київської лаври. Саме тоді я й засів за написання книги. Тобто вдень пакував історичні артефакти, а вночі — писав. На мене, звісно, тоді дивилися круглими очима, мовляв, знайшов час… Але мені здається, що все сталося, як судилося.
З одного боку мене це рятувало від різних стресових думок, з іншого — я створив, гадаю, вкрай потрібну — особливо сьогодні — книгу для наших дітей.
Ви кажете книга-гра, книга-підручник. Тобто ваша ціль була не тільки розважити, а й навчити?
Коли син прочитав книгу, а йому сьогодні вже не 12, а 16, то він сказав, що я забагато повчаю (сміється), але історія йому сподобалася. І для мене це головне.
Мені хотілося, щоб дитина не тільки розважалася, читаючи історію хлопчика, який за допомогою старовинного персня перенісся в минуле — в княжий Київ. Я ставив за мету, щоб вона запам'ятала, як тоді жили наші пращури. Яку одежу носили, в яких будинках жили, яку їжу вживали.
Фото: з книги "Пригоди Марка у княжому Києві"
Не дивлячись на фантастичну "обгортку" книги, в ній все по-справжньому. Навіть той перстень-портал — це реальна знахідка з поховання Х століття, дослідженого у 1936 році Теодосієм Мовчанівським на вулиці Володимирській, 2.
Побутові речі, зброя — все це має підтвердження в археологічних дослідженнях. Навіть овочі та рослини, які ви побачите на малюнках — вони усі відповідають дійсності. Бо свого часу я написав кілька статей, пов'язаних із рослинністю Княжої доби.
Коли на чомусь добре розумієшся, то це навіть може… заважати. Бо один цікавий факт викликає інший — у результаті йде непотрібна деталізація, яка переобтяжує текст та топить його. Часто доводилося стримувати себе та чимось жертвувати?
Ви дуже праві! Зі мною це постійно траплялося! Інколи доводилося вирізати до 70% відсотків тексту. На щастя, в мене була невеличка "фокус-група" добровільних помічників, на яких я обкатував написане, то вони повертали мене на "грішну землю". Вони казали: "Сергію, тримай себе у руках. Детальна інформація про те, як саме будували будинок, звісно, дуже цікава, але вистачить і того, що він був дерев'яний".
Ви — науковець. За плечима — статті у відповідних часописах, монографії. І всі вони вимагали відповідного стилю, такого собі фактажно-сухого канцеляриту. Чи складно було писати саме дитячу книгу, яка вимагає геть іншого підходу і мови?
Насправді я й сьогодні не розумію, на який вік розрахована книга. Як на мене — на вік дитини, яка вміє читати. Бо вона може бути цікава і корисна як 6-річці, так і тим, кому 12+. І так, мені було непросто. Але читачі кажуть, що все вдалося. Ба більше, я навіть до дитячої психологині Юлії Гавенаускене звертався за консультаціями.
Фото: з книги "Пригоди Марка у княжому Києві"
І вона, наприклад, порадила мені не розвивати тему війни, яка зараз точиться на нашій землі. Я хотів провести кілька історичних паралелей з погромами та різаниною, яку вчиняла тодішня орда і сучасна. Але мене переконали, що не варто підіймати тему болючої реальності. І я погодився.
Також вона звернула увагу, що в мене майже усі герої — чоловіки: дорослі та маленькі. А от цікавих жіночих образів — катма. Тож я це теж переграв, створивши Софію. До речі, саме разом з нею мій Марко буде мандрувати у продовженні пригод.
То ви задумали другу історію? Вітаю. Це ж класно!
Дякую. Ви перші про це дізналися. Розкривати усі карти не буду. Скажу лише, що діти подорослішають — їм буде вже по 16 і вони потраплять у Київ у часи Великого князівства Литовського — це XV століття. Бачите, я йду за хронологією — все не можу у собі науковця вимкнути (сміється).
В книзі понад сто QR-кодів, якими можна додатково мандрувати київськими пам'ятниками археології, що дійшли до нашого часу. Розроблено детальні маршрути (тобто з книжкою можна гуляти як з гідом-екскурсоводом). Детальніше про історичні маршрути — на сайті Сергія: prygodymarkakyiv.wixsite.com. До речі, книгу перекладено англійською. Редагували книгу англійської мовою колеги Тараненка з Борнмутського університету (Велика Британія).
