Вони будували Київ: Валеріян Риков
Фото: bank.gov.ua
Ми продовжуємо розповідати про видатних зодчих Києва і про їхні роботи, завдяки яким наше місто має неповторний, унікальний вигляд і назавжди закохує у себе кожного гостя.
На черзі — Валеріян Риков, один із головних архітекторів міста, художник, педагог, автор відомих столичних споруд, зведених на початку 20 століття. У своїх творіннях Риков поєднував модернізм, властивий тогочасним забудовам, із сучасним баченням міста та власними художніми амбіціями.
Дізнайся більше про видатного архітектора з нашого матеріалу.
Біографія
Валеріян Риков народився у 1874 році в місті Тифліс (нині Тбілісі, Грузія). Закінчив Петербурзьку академію мистецтв, де навчався у видатних майстрів, в тому числі у Леонтія Бенуа. Пізніше Валеріян сам стане викладачем Київського політехнічного та Київського художнього інституту, де навчатиме наступне покоління архітекторів.
У своїх роботах Риков звертався до модерну, конструктивізму та радянського ретроспективізму. У його роботах простежується вплив мистецької освіти. Використовуючи ґрунтовні інженерні знання, архітектор створював споруди з новаторськими рішеннями.
Державний банк
Будинок, в якому розташований Національний банк України, розроблений за проєктом відомого київського архітектора Кобелєва. Втілював план у реальність Кобелєв в дуеті з архітектором Вербицьким. Це була друга споруда, в якій розташовувався комерційний банк, адже перша, хоч і була неймовірно красивою, не задовольняла потреби банку. Простіше кажучи, потрібна була більша за розміром будівля. Саме тому проєкт Кобелєва передбачав, що нова будівля прослужить "не менш як 50 років".
Банк був побудований у 1905 році. Коли Київ став столицею УРСР, з'явилася потреба у тому, щоб зробити приміщення банку ще більшим. Розпочалося зведення ще двох поверхів. У цьому проєкті Кобелєв працює спільно з Риковим. Це саме той рідкісний випадок, коли два нові поверхи не псували загальний вигляд будівлі, а зробили її виразнішою та візуально цілісною.
Кіностудія ім. Довженка
Одна з найвідоміших справ Валеріяна Рикова — проєкт усіх приміщень кінофабрики. Історію Київської кіностудії ім. Довженка сміливо можна назвати колаборацією культурної та мистецької еліти міста. З розвитком українського кіно у 1920-х роках з'являється логічна потреба — створювати та зберігати українське кіно.
На той час вже функціонували кінофабрики в Одесі та в Ялті. Через тимчасову відсутність радянської цензури справи в українському кінематографі просувалися досить успішно. Тож у 1927 році розпочалося будівництво нової кінофабрики у Києві. І не просто кінофабрики — а такої, що мала вражати і своїми розмірами, і останнім словом техніки. Конкурс на проєкт виграв саме Валеріян Риков, а допомагали йому в будівництві студенти архітектурного факультету Київського художнього інституту, де викладав зодчий.
Збудована у 1928 році кінофабрика дійсно вражала, адже це була найбільша кіностудія в СРСР, що забезпечувала близько половини продукції радянського кіновиробництва. Не дивно, що після початку її роботи Київську кіностудію ім. Довженка називатимуть "українським Голлівудом".
Кінотеатр "Жовтень"
Успіх у створенні масштабної кінофабрики приводить Рикова наприкінці 1920 років до роботи в "Українфільмі". Архітектор розпочинає будівництво та ремонт кінотеатрів у Києві, Харкові, Вінниці, Кривому Розі та інших містах країни. Одним із таких кінотеатрів став столичний "Жовтень", щоправда, тоді він мав іншу назву — "Дев'яте Держкіно". Це був першої кінотеатр в Радянському Союзі, що мав власну окрему будівлю, а не розташовувався в житловому будинку.
Проте у 1934-1936 роках кінотеатр було перебудовано за проєктом архітектора С. Бабулевича. Цікаво, що сама будівля хоч і змінювалася неодноразово як зсередини, так і зовні, кінотеатр не змінював своєї діяльності.
Будівля Печерського іподрому
Ще одна будівля, над якою попрацював архітектор, — Печерський іподром. На сьогодні від іподрому, де проводилися спортивні змагання та демонстраційні польоти (він використовувався як льотний майданчик), залишилась тільки будівля. Це красивий зелений будинок із прикрашеним колонами та ліпкою входом у вигляді напівкола. Сама ж споруда виконана у стилі неоренесансу. Ще більшого антуражу їй додають скульптури — римські юнаки та дівчата з лавровими вінками, робота скульптора Федора Балавенського, який працював з Риковом пліч-о-пліч над будівлею іподрому.
